|
Історична довідка Амур-Нижньодніпровського району
Найпершим поселенням на Лівобережжі була слобода Кам'янка (район 20-ї міської лікарні). Назву свою вона одержала від першого свого засновника – Каменського. Біля с. Кам'янки в 1757 році багатий козак - сотник Березан, після військової служби заснував хутір. Десь за три версти на північний схід від Кам'янки виросла слобода Мануйлівка (у радянський час змінено назву на Воронцовку), яка названа на честь поселенця козака Мануїла. Відомості про Мануйлівку відносяться до 1744 р. Поступово на території Самарської паланки Війська Запорозького виникла козацька слобода. Після ліквідації Запорозької Січі у 1775 р. інтенсивними темпами проходить роздача козацьких земель у приватні руки. У 1786 р. Катерина ІІ подарувала 4,5 тисячі десятин на лівому березі Дніпра з поселенням Мануйлівки генерал-майору В.С. Попову. Після цього село стало іменуватися в документах Поповкою або Мануйлівкою-Поповкою. Відомості про походження Ломовки (район вул. Передової), який був поруч із Кам’янкою та Мануйлівкою, практично відсутні, окрім того, що у центрі колишнього селища Ломовки ще у ХІХ сторіччі було зведено Свято-Покровський храм, який у 1930-х рр., в епоху боротьби з релігією, був зруйнований, а у середині 1990-х років відновлений парафіянами. До 1786 року всі ці три села належали до Самарської паланки, землі Війська Запорозького. Наприкінці XVІІІ - початку XX вв. населені пункти входили у Новомосковський повіт Катеринославської губернії. Після ліквідації Катериною-ІІ Запорозької Січі в 1775 р. закінчився козацький період в історії Лівобережжя, воно стало селянським, землеробським до кінця XIX століття. Селище Амур виникло в 1875 р. До 1900-х років "Амур” перетворився у велике селище, з населенням у 20000 осіб, церквою, декількома школами, 150 крамницями, аптекою, 4 пристанями... Амур захопив величезну територію, що прилягає до заводів і поділяється тепер на дві частини. Поселення займало територію між сучасним житловим масивом Фрунзенський і вулицею Залізничною (тепер Каруни). У залежності від ґрунту, окремі частини селища називалися Амур-Піски й Амур-Чорнозем. На схід від основного ядра Амуру виникає селище Бараф (район сучасних вулиць Лаврова, Кочкіна, Трамвайної та ін.). Головні вулиці "старого" Нижньодніпровська - Каруни, Бажова, Комінтерну. Згодом два головних селища утворили міське поселення механічно назване Амур-Нижньодніпровськом. Існує декілька версій назви району. Перша: після будівлі тупикової залізничної станції на лівобережжі це місце вважалося своєрідним "кінцем світу". Першими з'явилися тут півтори десятки халуп для житла. "Ишь куди забралися, - сказав хтось з місцевих гострословів, - на самий Амур". І ця дивна назва затвердилася в планах землемірів. Інша версія говорить, що назву дали кілька родин, що дійсно перебралися з Далекого Сходу - відкіля і з'явилися "Амур" "Сахалін". І третя версія - "лірична". Нібито в ранні часи історії міста, катеринославська знать, чиновники, облюбували лівобережжя Дніпра для веселих пікніків. Не обходилося і без любовних розваг, "на крилах Амуру", як тоді говорили. Саме від цього "Амуру" нібито відбулася назва цілого району. Поступово, навколо селища Нижньодніпровськ, ростуть нові райони - до півночі близько 1895 р. утвориться селище Султанівка. Походження назви залишається не з’ясованим, там селилися робітники околишніх заводів, зокрема "Гантке" (нинішній НТЗ). У сучасних межах міста це територія між залізницею, проспектом Газети "Правда" та вулиць Калинової, Янтарної. У перші роки Радянської влади Кам’янка, Березанівка і Ломівка увійшли в Єлизавето-Кам’янський район, центром якого була Кам’янка. Життя Лівобережжя кардинально змінилося після того, як було прокладено залізницю та збудовано промислові підприємства. Навколо залізниці стрімко формується новий промислово-житловий район. Нинішня станція Нижньодніпровськ була відкрита в 1873 р. і стала кінцевою станцією нової залізниці Синельниківської гілки Лозово-Севастопольської залізниці. "Старого" моста через Дніпро тоді ще не було, він з'явився в 1884 р. З цього моменту Катеринослав з розряду заштатних провінційних перейшов у категорію великих промислових міст Півдня Россії. "Старий міст", так називають його тепер жителі нашого міста, став унікальним, неперевершеною для свого часу спорудою, і не тільки в Росії. При станції Нижньодніпровськ в 1895-1897 роках були засновані головні вагонні майстерні (вагоноремонтний завод імені С.М. Кірова), телеграфні майстерні (завод "Світлофор"), "Бехтольд" (завод імені Комінтерну), виникає машинобудівний завод "Сиріус" (завод прокатних вальців), Мангеля (ВАТ "Дніпроважпапірмаш" імені Артема). Будується дослідно-експериментальний завод "Шодуар", був запущений сталеливарний, сталепрокатний і трубопрокатний завод „Ланге” - з 1920-х рр. з яких пізніше було утворено завод імені Комінтерну. В першій половині XIX ст. слобода Мануйлівка переходить у власність сім’ї Бикових. Виникає ще одна параллельна назва села – Биковка. Але, не зважаючи на це, з кінця XIX ст. назва Мануйлівка закріпляється в офіційних джерелах. Сім’я Бикових в кінці XIX ст. вважалася одним із «центрів тяжіння» інтелектуальної еліти Катеринослава. Брати Микола Васильович і Петро Васильович Бикови були відомі як журналісти і видавці та меценати. Як наслідок лівобережний маєток Бикових стало місцем, яке відвідували багато видатних людей того часу. Тут бували М.Кропивницький, И.Карпенко-Карий, Саксаганський, М. Заньковецька – видатні діячі українського театру. В Мануйлівці гостювали письменник і етнограф Олександр Афанасьєв-Чужбинський і поет Іван Манжура. Цікавим явищем в житті Мануйлівки стало відкриття філії катеринославської «Просвіти» - українського культурно-просвітницького товариства, ціллю якого було національно-культурне відродження української нації. В 1910 році в Мануйлівці збудовано приміщення місцевої «Просвіти» - в українському стилі, за рахунок пожертв мешканців селища (автор-інженер Іван Труба). Приміщення стало культурним центром – театральна зала, яка вміщала 300 осіб, бібліотека, кооперативна лавка, адміністративні приміщення. Керівником «Просвіти» був місцевий житель Федір Хомич Сто рубель. Закрито «Просвіту» в 1916 р. Промисловий район Амур-Нижньодніпровська до революції особливо в 1917-1921 р.р. був активно задіяний в революційних катаклізмах. Цьому сприяли і особливості соціальної структури, зокрема, переважної більшості пролетаріату. Однією зі знакових фігур в цьому контексті став П.О. Воронцов. Петро Опанасович Воронцов (1893-1919) – видатний революційний діяч, більшовик. До революції він працював в Нижньодніпровських вагонних майстернях, створив в районі школу агітаторів, видавав підпільну газету „Звезда”, організував робітничий клуб „ІІІ Інтернаціонал”. В роки Громадянської війни Воронцов став заступником голови Катеринославської ради. Він створив першу в Україні районну партійну школу (вона називалась Робітничий університет), яка згодом стала взірцем з підготовки партійних кадрів для всіх учбових закладів в Україні. В цей же час, Воронцов неодноразово приймав участь у боях з білими частинами. В кінці липня 1919 р. в бою з солдатами армії Деникіна П. Воронцов загинув під Новомосковськом. В 1922 р. поселення Мануйлова одержало нову назву – селище Воронцова (спрощене „Воронцовка”) – на честь революціонера. А в 1957 р. головна вулиця цього району – Шосейна в селищі Воронцова – названа проспектом Воронцова. Проспект Воронцова протягнувся від залізничної гілки до проспекту Газети „Правда” майже на 2,5 км. Відповідно до архівних даних, у вересні 1917 р. утворився Задніпровський райком партії. Перше засідання Президії районної ради міста Амур-Нижньодніпровська відбулося 25 січня 1918 року. Цю дату вважають днем заснування Амур-Нижньодніпровського району. Першим головою Амур-Нижньодніпровської районної Ради робочих і солдатських депутатів м. Дніпропетровська Катеринославської губернії у 1918 році обрано робітника заводу "Шодуар" Савельєва О. У 1921 р. Султанівка одержує нову назву - Клочко - на честь відомого революціонера, учасника Громадянської війни на Україні, одного з організаторів Червоної гвардії в Катеринославі. У 1933 році, при розмежуванні 3-х районів міста, за Амур-Нижньодніпровським районом закріплені його попередні кордони. Переживши голодомор 1933 року, з 1935 року починають модернізуватись старі заводи, будуються нові школи, зведено міську лікарню №9. Сталевари заводу ім. Комінтерну Чайковський і Сороковий прославили район своїми рекордними плавками сталі. Заводи в цей час освоюють нові види продукції. Розвиток залізниці визначав темпи формування лівобережного району і у XX столітті. У 1930-х рр. тут з'явилася велика станція Нижньодніпровськ - Вузол. У зв'язку з небувалим промисловим розвитком, була необхідність у спорудженні вузлової сортувальної станції. У 1929 р. уряд міста прийняв рішення побудувати такий вузол на лівому березі Дніпра між Самарою і станцією Нижньодніпровськ. Станція Нижньодніпровськ - Вузол була побудована в 1930-1932 р. Мала вона 52 колії і вже в 1941 р. стала найбільшою в країні. Зараз станція також зберігає значення найбільшого залізничного вузла. 22 червня 1941 року серед тих, хто зустрів фашистську навалу зі зброєю в руках, були і амурнижньодніпровці. 35 днів і ночей продовжувались оборонні бої на Амур-Нижньодніпровській землі, стримуючи наступ ворога. У роки війни на окупованій німцями території району діяла комсомольсько-молодіжна підпільна антифашистська організація, члени якої вели активну діяльність проти німецьких окупантів. До її складу входило більше 100 юнаків і дівчат. Одним із організаторів підпілля став секретар партійної організації завода імені Артема – В.Литвиненко. Підпілля було викрито і розстріляно: І.Іванова, Л.Філіппова, М.Меркулова, М. Бахауз, Г.Андрусенко, Г.Нікульченко, В.Гавриленко, М.Клюквіна, Д.Петриковського. В період з 23.06.41 по 30.12.41 до лав Червоної Армії було мобілізовано 4114 чол. З вересня 1943 року до грудня 1945 року призвано в діючу армію 6642 чоловіка. 230 жінок району взяли участь у бойових діях на фронтах та у підпіллі. 27 вересня 1943 року воїни-визволителі увійшли на Лівобережжя. Дорогою ціною заплатили амурнижньодніпровці за перемогу в Великій Вітчизняній війні. Не повернулися додому 4446 жителів району, у тому числі загинули на фронтах - 2079, закатовані нацистами в гестапо - 21 (з них - 5 жінок), у концтаборах - 22, пропали безвісті - 2324 особи. Бойову славу району здобули наші земляки: Двічі Герой СРСР -Брандис А.Я., Герої СРСР - Ушаков В.Г., Бутко П.К., Мазан М.С., Мохов В.Г., Богомаз О.М., Тарасов П.Т., кавалери орденів Слави: Пінчук П.А., Мизенко Н.С. Там, де до Великої Вітчизняної війни в північній частині нинішнього проспекту "Правди" розташовувалися піщані "кучугури", з південного заходу до яких примикали будинки селища Клочковки (нині Старе Клочко). з кінця 1950-х рр. розпочалася інтенсивна забудова всього району. Він одержав умовне найменування Новомосковський, за назвою шосе. Звичайно в цей архітектурно-планувальний район включають кілька мікрорайонів: Клочко, Нове Клочко, Червоний Металіст, проспект Газети «Правда».Трохи на схід -виростає вулиця Бульварна, перейменована в 1964 р. на вул. Косіора. З часом, район кута проспекту Газети "Правда" - Калинова - Косіора поступово здобуває значення центрального для Лівобережжя. Наприкінці 1940 - початку 1950-х рр., район нинішнього проспекту між вул. Богдана Хмельницького і Калиновою називався Червоний Металіст. Після Великої Вітчизняної війни заново відбудовується багатоповерховими будинками проспект Воронцова. Найбільш інтенсивна забудова цієї магістралі припала на 1950-1960 р.р. З’явився клуб заводу ім. Комінтерну, комплекс будівель 9-ї міської лікарні, дитячої бібліотеки, нової будівлі адміністрації Амур-Нижньодніпровського району, масив багатоповерхових житлових будинків, де одержали квартири робітники заводів, які знаходяться поруч. З кінця 1970-х років починається інтенсивне "вторгнення" міста в патріархальне життя задніпровських селищ. 30 квітня 1962 р. Новомосковське шосе перейменували в проспект Газети "Правда" - на честь 50-літнього ювілею головної газети більшовицької партії і Радянського Союзу. У 1969 році межі Амур-Нижньодніпровського району змінились у зв’язку з утворенням на Лівобережжі Індустріального району. Головними магістралями району можна назвати вулицю Калинову, що нагадує широкий проспект, а також вулицю Передову, що тягнеться через весь Амур-Нижньодніпровський район і проходить саме на території трьох колишніх сіл - Ломовки, Кам’янки і Березанівки. Вважається, що це одна з найдовших магістралей в Європі. У північній частині Дніпропетровська, наприкінці 1970-х рр., розгорнулося будівництво Лівобережного масиву. Зараз масив поділяється на Лівобережний-1 (Березинський) та Лівобережний-2 (обидва масиви на схід від Донецького шосе). Цікавий природний об'єкт - озеро Куряче. Воно простягнулося уздовж усієї забудови житлового масиву «Лівобережний-3» і частково «Лівобережний-2». Насправді, забудова цього району - частини лівобережжя між Донецьким шосе і вулицею Янтарною - почалася ще до Великої Вітчизняної війни. А назву свою він одержав від вулиці Березової, нині Богомаза (на честь Героя Радянського Союзу Олексія Богомаза, що жив тут до війни). Будівництво основної частини житлового масиву, що одержав назву "Сонячний", припадає на першу половину 1970-х років. Побудована частина „Сонячного” спочатку мала назву "мікрорайон Лазурний". Одночасно з будівлею самого масиву було упорядковано набережну - посаджено бульвар, улаштовані сходи й упорядковано пляж. Головна вулиця житлового масиву „Сонячний” одержала ім'я прославленого полководця - Маршала Малиновського. Інтенсивному будівництву Лівого берега сприяло і те, що в цьому місці в 1975-1982 р. з'явився Кайдацький міст, що значно поліпшив сполучення лівого берега Дніпра з правим. Після відкриття мосту, магістраль Київ-Донецьк (Донецьке шосе) прийняла на себе навантаження транзитного автотранспорту. У 1985 році будівельникам було видано проектну документацію на спорудження нового житлового масиву – „Фрунзенський”. Назву він одержав у пам'ять про видного радянського воєначальника - Михайла Фрунзе. Передбачалося, що це буде один з найбільших районів міста – на території більш 300 гектарів, з населенням близько 300 тисяч чоловік. Цей район став останнім масштабним будівництвом радянської епохи такого масштабу в м. Дніпропетровську. Фрунзенський масив проектувався як "дніпропетровська Венеція". Передбачалося, що за рівнем комфортабельності і близькості до Дніпра, баз відпочинку, лісопарку йому не буде рівних. Особливий інтерес викликала мережа штучних каналів, що повинні були з'єднатися один з одним і з Дніпром. Облаштування каналів планувалося для зниження рівня ґрунтових вод, для відпочинку жителів масиву. Усе вищевикладене, лише мала частина того, що можна розповісти про Амур-Нижньодніпровський район Дніпровського Лівобережжя, який почав будуватися у другій половині XІ століття навпроти Катеринослава. |
|
Copyright © 2022 andrada.com.ua
разработка сайта: 152.su